Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України. Формування національної самосвідомості передбачає освоєння молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей, відчуття  причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за своєю землю. Національна ідея має бути не просто атрибутом гуманістичноїї свідомості, а й поштовхом до практичних справ, як було у кращих синів і дочок нашого народу споконвіку.

Учні 11 класу Чкаловської ЗОШ І-ІІІ ст. (класний керівник Бойко Аліна Олексіївна) досліджують історію свого села та населених пунктів Чкаловської сільської ради. Вони вивчають архівні матеріали, спілкуються з корінними мешканцями села, знайомляться з дописами та книжками Заводяного В.Д., який детально розповідає про трагедію єврейського населення нашого району в роки Другої світової війни.

Чкаловські євреї були розстріляні й кинуті в колодязь на території сьогоднішньої Брускинської сільської ради. В останні роки ця могила занедбана: заросла чагарниками, надгробник зруйнувався, зникли з місця трагедії пам’ятна дошка та огорожа, "дбайливі" господарі розорали та засіяли дорогу до могили. Одинадцятикласники навели лад на цьому святому місці: прибрали територію, вирубали чагарники, підрізали дерева, повапнували надгробник. А через декілька днів учителі Бойко А.О. та Поспілько В.П. провели разом із старшокласниками тут траурний мітинг. На місце трагедії 1941 року приїхали усі учні та вчителі Чкаловької ЗОШ І – ІІІ ст., директор школи Рибка О.І.,Чкаловький сільський голова Кумпете В.І., Новокубанський сільський голова Фішер О.І, працівники Чкаловського сільського Будинку культури та сільської бібліотеки, мешканці с.Бруськинське родина Комишан, Євген та Наталія. Запросили організатори та учні й Володимира Дмитровича Заводяного, який приїхав віддати данину та шану загиблим разом із своєю дружиною.

Емоційний виступ Володимира Дмитровича нікого не залишив байдужим. Усі присутні погодилися: цей злочин непрощенний! Від виступів холола кров у жилах, і тужливо звучала «Хава нагіла». Вітер поніс мелодію далеко в степ, на пшениці… А в небі в унісон з учнями жайвір співав свою пісню…Чомусь тужливо… Чому?!

Чобітьми скидали тут у колодязь,

Разом усіх: дітей, батьків, дідів.

За що? За те лиш,

Що вони – євреї.

А як єврей, то жити не хотів?

Їм — неоплаканим і невідспіваним...

їм — похованим без труни й молитви,

позбавленим могили й шани — присвячується….