Мета: систематизувати знання дітей про життя і творчість Т. Шевченка; розвивати життєві компетентності, пов′язані з умінням працювати в команді, навички роботи з додатковою літературою, збагачувати мову і мовлення школярів; формувати творчу особистість учнів; виховувати повагу до творчої спадщини митця, бажання слідувати його заповіту.

Форма проведення: урок – усний журнал з елементами драматизації.

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

І. Вступ.

- Генії належать нації. Наш національний геній Тарас Шевченко також належить усьому людству. А сьогоднішнє свято – ще одна спроба поновити й поповнити відомості про великого співця України.

Запис на екрані:

І мене в сім′ї великій,

В сім′ї вольній, новій

Не забудьте пом′янути…

ІІ. Дитячі роки Шевченка.

-9 березня 1814 року в с. Моринцях на Черкащині в родині селянина-кріпака народився Тарас Шевченко. Рідна українська природа була першим Тарасовим джерелом розуміння краси, формувала його смаки, мислення. У надзвичайно допитливої дитини все побачене викликало бажання творити. Набігавшись і награвшись досхочу, що аж піт виступав на полотняній сорочці, Тарасик чимдуж мчав до струмка, на ходу скидав благеньку одіж і з розгону стрибав у воду. Скупавшись, щодуху перебігав долину, леваду і, перестрибнувши перелаз, лягав під старою грушею, зручно вмощувався, поклавши бриль під голову, і довго дивився у синю безодню неба.

Інсценізація «Розмова малого Тараса з матір′ю»

Куточок української хати. Заходить жінка, вбрана в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синочку, правда.

Жінка сідає на лаву, хлопчик сідає біля неї.

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка , поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив. Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка горіла найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику.

УЧЕНИЦЯ. І досі сниться: під горою,

Меж вербами та над водою,

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеєта кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя,

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить,

І усміхається, і стиха

Промовить нишком: «Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?»

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас,

І все почило. Сивій в хату

Й собі пішов опочивати.

УЧЕНЬ. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку». За найменшу провину дяк карав своїх учнів різками. «Цей перший деспот, на котрого я наткнувся в моєму житті, - писав Шевченко, - вселив у мене на все життя глибоку огиду і презирство до всякого насильства однієї людини над іншою».

УЧЕНИЦЯ. Вже відомим поетом Т. Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля:

… Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п′яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

З нас будуть люде», - ти сказала…

УЧЕНЬ. Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався;

Та недосвіт перед світом

В садочок укрався.

УЧЕНИЦЯ. Потоптав веселі квіти,

Побив… Поморозив…

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода!

УЧЕНЬ. Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена тяжкою працею, померла мати.

УЧЕНИЦЯ. Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положили, -

Так пізніше писав поет.

ВЕДУЧИЙ. Невдовзі після смерті матері, 1825 року, помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

УЧЕНЬ. Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи –

Носити воду школярам…

УЧЕНИЦЯ. Після смерті батька життя стало нестерпним. Багато перепадало і Тарасові, упертому, правдивому, гарячому. Він із болем згадує своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога…

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур′яні

Молюся Богу… І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?..

-Вірш – автобіографічний. Майже всі Шевченкові поезії на тему сирітства відтворюють життя Тараса в дитинстві. В образі дівчинки поет змалював подругу дитячих літ – Оксану Коваленко, своє перше кохання. Доля її склалася, на жаль, трагічно.

Інсценізація.

Оксана. Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. Розмалюєш нашу хату.

Тарас. Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду-таки малярем.

Оксана. Авжеж, будеш! А те, що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий, - вони ж пити хочуть.

• Попри те, що народився поет у бідній кріпацькій сім′ї й дитинство його було тяжким та безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

УЧЕНЬ. Найкраща розрада для Тараса – книжки, розповіді про кобзарів та гайдамаків, що колись карали панів, а тепер сплять у могилах, які він бачив, коли їздив із батьком до Києва та Одеси. Скільки тих могил! Тарас забуде і про телят, яких пасе, про те, що голодний, - все думає, пригадує, як учора сусід розказував, що настане слушний час – устануть поховані гайдамаки на панів лютих. Щоб до того часу підрости й собі бути з ними – ото було б добре! Про те, що це страшно, Тарас і не думає. Хоч і малий, а ночує в курені, що сам собі збудував із зілля, а то й у печері, яка ген за селом.

УЧЕНИЦЯ. Село! І серце одпочине.

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади; біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом.

(Звучить пісня «Зацвіла в долині червона калина…»)

ІІІ. Тарас Шевченко – художник.

-Тарас наймитує, а випаде вільна часина – читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати не покидала хлопчика. Так він потрапив до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгардт забрав його до себе в Петербург, і Тарас став «козачком».

УЧЕНЬ. Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

УЧЕНИЦЯ. Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду.

-Зустріч у Петербурзі із земляком-художником І.Сошенком, байкарем Є.Гребінкою, художниками К.Брюлловим, О.Венеціановим, поетом В.Жуковським круто змінила долю Шевченка. Вони були вражені великими здібностями юнака і викупили його з неволі.

УЧЕНЬ. Відразу після викуплення з кріпацтва Тараса зараховують до Академії мистецтв.

Незабаром він стає одним із найулюбленіших учнів видатного російського художника Карла Брюллова. Юнак поглинає книги з мистецтва, всесвітньої історії, слухає лекції з анатомії, фізіології, зоології, береться за вивчення французької мови, відвідує музеї, часто буває в театрах – так нестримно розширюється коло його освітніх і мистецьких потреб.

УЧЕНЬ. Тарас Григорович виправдав надії своїх старших друзів і покровителів. В 1945 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного художника». Ось погляньте, які чудові картини залишив нам у спадок Тарас Шевченко.

(Демонстрація картин)

ІV. Т. Шевченко – борець за волю народу.

УЧЕНИЦЯ. Ще він – мислитель і борець за волю.

Вкраїну-неньку щиро він любив.

Її він прославляв, про неї думав,

Для неї все життя своє прожив.

УЧЕНЬ. 1840 року окремою книжкою під назвою «Кобзар» вийшли Шевченкові поезії та поеми. Своїм «Кобзарем» молодий поет кликав замислитись: «Чия правда, чия кривда і чиї ми діти?». До роздумів на цю тему навертала слухачів поема «Гайдамаки», що вийшла окремою книжкою 1841 року. У ній автор звертається до всіх, кому дорогий рідний край: «Не дайте матері, не дайте в руках у ката пропадать!» Тут слід наголосити на тому, що в іншомовному оточенні, відірваний від рідної мовної стихії, юнак не лише не забув материнської мови, а й постійно працював над її вдосконаленням.

УЧЕНИЦЯ. За бунтарські вірші 33-річного Тараса цар Микола І оголосив політичним злочинцем. Він перебував у холодному казематі Петропавловської фортеці в Петербурзі.

УЧЕНЬ. Нескінчені допити принижували його. У нестерпному очікуванні вироку провів поет два місяці свого життя. У цей час він написав цикл віршів «В казематі», серед них «Садок вишневий коло хати»

(Учні виконують пісню «Садок вишневий коло хати»)

УЧЕНИЦЯ. Україна для нього була недосяжною мрією. Талановитого митця зарахували рядовим солдатом царської армії й заслали в далекі степи Казахстану, до Орської фортеці. Тараса одягли в солдатську форму, поселили в казарму.

УЧЕНЬ. Почалася тяжка, виснажлива муштра. Та ще важчою була заборона писати і малювати. Незважаючи на заборону, Тарас Григорович писав вірші й ховав їх за халявою чобота.

УЧЕНИЦЯ. Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь…

УЧЕНЬ. Коли Т. Шевченко був на засланні в далекому Казахстані, він дуже сумував за Україною.

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як із Дніпра веселочка

Воду позичає.

УЧЕНИЦЯ. Коли Шевченко був на засланні, його взяли в Аральську експедицію. На два роки поет був звільнений від муштри. Як художник експедиції, поет змальовує краєвиди Аральського моря. Написав 200 акварелей. Його замальовки були високо оцінені мистецтвознавцями того часу. Отже, Шевченко був чудовим майстром акварелі.

Туга за рідною природою, рідним краєм лейтмотивом звучить у його віршах. Пізніше ці вірші стали народними піснями.

(Звучить запис пісні «Думи мої»)

V. Ми тебе не забудем, Тарасе!

УЧЕНЬ. Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля!

9 березня 1861року Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжкохворий, прийшли друзі. А10 березня серце великого українського Кобзаря перестало битися. Тіло Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі, як заповів великий поет.

УЧЕНИЦЯ. Крім великої спадщини, яку залишив нам Тарас Григорович, він мав іще намір написати низку підручників для початкових класів. Але передчасна смерть не дала поетові здійснити добрі задуми і наміри. Побачив світ лише «Южноруський буквар», що вийшов накладом 10 000 примірників.

УЧЕНЬ. У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі.

Він стереже і хату, й нас,

Він знає наші болі,

Я добре знаю – це Тарас,

Що мучився в неволі.

УЧЕНИЦЯ. До мене сьогодні всміхнувся Шевченко

З картини, що там на стіні.

Читає вірші його залюбки ненька,

Розказував батько мені:

Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,

А виріс – великий дав дар:

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни

Цю книгу, що зветься «Кобзар».

УЧЕНЬ. ТАРАС ШЕВЧЕНКО – геній України!

УЧЕНИЦЯ. ТАРАС ШЕВЧЕНКО – літературна сила України!

УЧЕНЬ. ТАРАС ШЕВЧЕНКО – це голос нашого народу, його туга, його доля!

УЧЕНИЦЯ. І доки буде звучати в наших серцях Кобзареве слово, доти житиме Україна, доти існуватиме рідний народ!

(Учні виносять вишитий «Заповіт» Т. Шевченка. Звучить Гімн України)